Глядачі демонструють російський прапор і футболку путіна на матчі першого раунду Australian Open. Фото: Pete Shmigel
На відкритому тенісному чемпіонаті Австралії продемонстрували токенізм, який коштує життя українцям.
Автор Піт Шмігель (Pete Shmigel)
Читайте також: Закономірності простежуються – Піт Шмігель про росію в ООН
Австралія настільки далеко від війни з Україною, наскільки це можливо. Але цього тижня вона показала, що Захід загалом ризикує відійти від України ще далі.
Зокрема, Відкритий чемпіонат Австралії (Australian Open), одна з чотирьох подій “Великого Шолома” в тенісі, що проходив 8-29 січня і традиційно розпочав міжнародний тенісний сезон, не впорався з наслідками повномасштабного вторгнення Росії.
На турнірі:
-було дозволено російським гравцям брати участь у змаганнях, тоді як у Вімблдоні та інших великих спортивних подіях – ні;
-перед турніром проведено хитро спродюсований і трансльований по телебаченню піар-захід, щоб показати, наскільки турнір, здавалося б, відданий «миру в Україні»;
-було сказано, що російські гравці не можуть виступати під російським прапором – а потім дозволено прихильникам принести російські прапори на матч, де грала українка Катерина Козлова-Байндль;
-після виступів Посла України та організацій діаспори, а також обурень з боку ЗМІ, було прийнято вимушене рішення про заборону глядачам брати з собою російські прапори.
За весь цей абсурдний час Tennis Australia – орган, який керує турніром – не зробив нічого, щоб засудити фактори або причини війни.
Він також не вимагав і не просив російських гравців висловити свою позицію щодо війни.
Навіть після Олімпійських ігор у Сочі 2014 року та масової дискваліфікації російських спортсменів за допінг, «Теніс Австралія» не виявляє жодних ознак визнання того, що спорт є частиною гібридної війни Путіна.
У ядрі неправильного управління ситуацією Tennis Australia лежать ширші тривожні тенденції в західних ліберально-демократичних країнах, які становлять ризики для майбутніх перспектив перемоги України, включаючи потік військової допомоги.
Першу тенденцію можна назвати «ситуація нормальна».
У рамках цієї тенденції багато політичних діячів, бізнесменів і ЗМІ розглядають і подають поточне вторгнення Росії в Україну як щось неминуче, «ще одну війну в жорстокому світі» і щось, на що потрібно звернути увагу з точки зору зменшення власних ризиків (радше, аніж ризиків для українців). Хоча наслідки війни для людей є трагічними в їхній свідомості, а Україна є скривдженою стороною, війна якимось чином є «нормальною» в їхньому ширшому світогляді. Таке також трапляється.
Погляньте на заяву Tennis Australia про заборону російських і білоруських глядацьких прапорів:
“На Відкритому чемпіонаті Австралії (Australian Open) заборонені прапори Росії та Білорусі. Початково наша політика полягала в тому, що вболівальники могли приносити їх, але не могли використовувати, щоб зірвати захід. Вчора у нас був інцидент, коли біля суддівсього майданчику вивісили прапор. Заборона набуває чинності негайно.
Ми продовжуватимемо працювати з гравцями та нашими вболівальниками, щоб створити найкращі умови для насолоди тенісом”.
Це суто репутаційне управління ризиками без найменшого визнання ані ставок, ані потенційного впливу на українського гравця, який став мішенню – і який з Миколаєва, де не було води місяцями, і де будинки та лікарні були навмисне розбомблені.
На цю мить, після десятків військових злочинів і вбивства понад 40 людей у багатоквартирному будинку в Дніпрі лише цього тижня, це насправді нелюдська поведінка – не бачити жаху та шкоди, яку представляють російський прапор і російський режим.
Незалежно від того, чи це Tennis Australia чи хтось інший, такі підходи представляють або дурне, або зловмисне невизнання того, що ситуація, в якій опинилася Україна є безпрецедентною в сучасній історії; що геноцид і колонізація є цілями Росії; що на карту поставлені самі цінності Заходу, і що потрібно зробити дуже важкий вибір, інакше багато людей загинуть дарма.
Натомість частина західної еліти – включно з багатими, однак з дуже відшліфованими та лояльними інтересами, які продовжують керувати та процвітають після Відкритого чемпіонату Австралії (Australian Open) та подібних подій – віддають перевагу більш м’якому вибору.
У випадку Відкритого чемпіонату Австралії (Australian Open) це означає вислизання і використання символічних жестів. Це так, ніби те що ви кажете «мир» у кожній промові, звільняє вас від справжньої позиції щодо війни. Це не так, і це точно не дає російським гравцям, які виступають за «мир», моральної переваги.
Як мудро сказала Марта Костюк, одна з молодих українських зірок на Open: «Оскільки люди кажуть, що вони «не хочуть війни», ми (Україна) звучимо так, ніби ми хочемо війни. Очевидно, ми теж не хочемо війни».
Справді, на даний момент російські заклики до «миру» є зловісним прикриттям для продовження руйнування та насильства.
Далі Костюк справедливо закликала Жіночу тенісну асоціацію (Women’s Tennis Association) відсторонити російських і білоруських гравців, поки ці гравці публічно не засудять Росію та її дії.
Друга тенденція стосується “посереднього менеджериалізму”.
У такій парадигмі чи підході Україна – це те, чим потрібно «керувати» – чи то з точки зору політики, бізнесу чи ЗМІ. Це означає зробити мінімум, необхідний для задоволення очікувань ваших зацікавлених сторін.
Тут якась зброя, тут певні заяви, візити, окремі заборони щодо прапорів.
Знову ж таки, рушієм тут є не інтереси України чи захист українців чи виживання західних цінностей, а виконання необхідного мінімуму, щоб сказати і показати, що ти «щось та й робиш». Токенізм, який коштує життя українцям. Тенденція, яка є дуже очевидною щодо «втрачених танків Leopard» Німеччини.
Фактично цей «менеджериалізм» є полярною протилежністю лідерства.
У цій ситуації лідерство вимагає: а) знання кінцевої точки/цілі, до якої слід прагнути; б) щире партнерство та прислуховування до постраждалої сторони – України; c) посилання на демократичні цінності, на яких заснований Захід, і г) усвідомлення жертви, якої вимагає перемога.
На жаль, дехто на Заході настільки звик «менеджити», а не бути лідерами, що не можуть носити футболку з написом «Будь хоробрим, як Україна». Борис Джонсон був лідером.
Хто із західних лідерів керує так, як він? Або як Президент України, воєначальники, машиністи, медсестри та енергетики?
Ганна Арендт говорила про «банальність зла» стосовно нацистської Німеччини.
У путінській Росії, у світлі таких випадків, як тенісний турнір на іншому кінці планети, сьогодні є деякі стратеги – щасливі, що їхня війна стає нормальною.
Вони ще більше задоволені іншим прикладом того, як декому на Заході не вистачає ясності бачення та моральної сміливості, щоб зробити те, що потрібно: визнати ненормальність війни, а потім справді підтримати українців у викоріненні ворога на благо Заходу.
Читайте також: кампанія #unrussiaUN про виключення рф зі склади Ради Безпеки ООН