Pete Shmigel для Kyivpost.com (Переклад УЦБС)
У контексті нинішніх кроків Владіміра Путіна проти України, одна з найбільших помилок, яку може зробити Захід — це дивитись на нього крізь призму легітимного державного управління. Ті, хто приймає рішення на Заході, помилятимуться, вважаючи, що Путін як інші національні лідери є раціональним гравцем, який так само прагне стратегічних і геополітичних переваг для своєї держави.
Така нормалізація Путіна загрожує прийняттям неправильних рішень щодо його агресії в бік України, НАТО та ліберально-демократичного Заходу. Це грає йому на руку. Альтернативний і більш ефективний підхід — розглядати Путіна не з точки зору політичного аналізу, а з боку судової психології. Формулюючи психологічний портрет Путіна, ми краще зрозуміємо його «чому» і тим самим зможемо протидіяти діям, які він може вжити у майбутньому.
Одним із правдоподібних прототипів Путіна є бос мафії. Зрештою, структура прийняття рішень, а також процеси в Російській Федерації, такі як економіка, заснована на прикритті шахрайства, дуже схожі на мафіозні операції. У путінської держави та мафії спільні принципи дії: авторитарне правління, скритність і відсутність належних процесів, застосування сили замість верховенства права, корупція, жорстокі розправи з ворогами, пошук нових територій боротьби та протекція.
Щоб діяти подібним чином і бути лідером такого суспільства, потрібне особливе мислення. Франческа Каландра та Антоніо Джорджі, вчені, які вивчають мафію, припустили, що це вимагає “розвитку психологічної ідентичності, яка дозволяє виняткове прагнення до влади та повсюдного контролю над суспільством”.
Адріано Шімменті, інший вчений з питань мафії, використовуючи “Контрольний список психопатії Хейра”, провів детальний аналіз 30 членів мафії, засуджених за вбивства та інші насильницькі злочини. Серед його висновків є те, що мафіозі зазвичай мають: дуже сильну здатність до пригнічення своїх думок та емоцій (захисний механізм в психології); нижчу ніж у інших дуже жорстоких злочинців схильність до психопатій; більшу тенденцію до високого рівня IQ, соціальну адекватність і високу залученість в медіа- та політичні події. Шімменті говорить про те, що мафіозі не є сліпо садистичними, а радше бачать жертв «як засіб для психологічної розрядки».
Ця характеристика резонує відносно Путіна та його режиму. У свідомості Мафіозі немає внутрішнього конфлікту між вбивством ворога та роллю люблячого батька (вигаданий у «Клан Сопрано» бос мафії Тоні тренує Малу бейсбольну лігу). Так само, в думках Путіна, здається, не існує внутрішнього конфлікту між застосуванням вбивчої сили проти сусідньої держави або вбивством політичних чи економічних конкурентів, з однієї сторони, а також прагненням авторитету на світовій арені та збереження хоча б вигляду громадських структур, з іншої сторони.
Можливо, ця невідповідність пояснює чому щорічний підсумковий прес-брифінг Путіна для багатьох «нормальних» спостерігачів є нервовим видовищем.
Ключовим довідником є Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів (DSM-5), який є загальновизнаною основою для встановлення психологічних діагнозів та діагностики антисоціального розладу особистості (ASPD), який Клініка Мейо визначає як повсюдне і стійке нехтування мораллю, соціальними нормами, а також правами та почуттями інших. Багато з тих, хто має ASPD, можуть не страждати від докорів сумління і мати поверхневу чарівність.
Психіатри, психологи та дослідники в цілому погоджуються, що APSD дуже важко піддається лікуванню і, як правило, триває протягом усього життя.
Згідно з DSM, серед діагностичних критеріїв ASPD є:
- невідповідність суспільним нормам щодо правомірної поведінки, про що свідчать неодноразові вчинення дій, які є підставою для арешту;
- обман, про що свідчить неодноразова брехня, використання псевдонімів або обман інших для отримання особистої вигоди або задоволення;
- агресивність, про що свідчать повторні фізичні бійки або напади;
- відсутність докорів сумління, про що свідчить байдужість або раціоналізація заподіяного болю, поганої поведінки чи крадіжки.
Путін відповідає цим пунктам через: а) модель односторонніх і незаконних військових інтервенцій, які спричинили загибель тисяч невинних українців, росіян та інших; б) величезні масштаби та витонченість у використанні обману та брехні через його пропагандистську машину та незліченні фальшиві історії гібридної війни; в) повна відсутність визнання будь-яких протиправних дій.
Можливий діагноз ASPD також дає нам зрозуміти, чому КГБ могло спочатку бачити молодого Владіміра Путіна як придатного новобранця і чому він мав успішну кар’єру в шпигунському агентстві. Як зазначено в оприлюднених посібниках з експлуатації, наріжним каменем доктрини КГБ було використання вразливості окремих осіб. Це також надає засоби та основу для легітимізації потенційного ASPD в Путіна.
У цьому криється важливе розуміння відповіді Путіну в сучасних умовах. Як видуманий голова мафії з патологічним психологічним станом, стандартні установки Путіна і його навчання полягають в тому, щоб використовувати слабкість, яку він бачить в інших.
Отже, передумовою для тих, хто йому протистоїть або кому потрібно протистояти його цілям, є демонстрація повної рішучості та відсутності слабкості через форми визнання або використання політики умиротворення. Подальшим викликом і можливістю є визнання того, що Путін не є всемогутнім, і використання власної слабкості Путіна полягає в тому, що він має багато недоліків і діє на їх основі.
Фото: A. Дружанін /RIA Novosti, via Associated Press