Вперше в історії сучасної Росії марші “Бєссмєртного полка” скасовано у більшості російських міст. І справа тут не у безпеці їх учасників, а в наростаючій нездатності режиму тримати в покорі народні маси. Влада відверто боїться, що учасники цих шабашів прийдуть не з портретами “дідів” завбачливо підготовленими місцевими чиновниками, а з фото своїх дітей, чоловіків, дружин, братів та сестер, які загинули під час так званої “СВО”. Вже сьогодні 9 травня відбулося у інформаційному супроводі під вибухи біля міноборони рф, загрози ударів БПЛА по москві та десятків антивоєнних заходів у росії.
Історичний контекст міфу Дня Пабєди
Совєтський Союз, через свою участь в Антигітлерівській коаліції, фактично уник покарання за розвʼязання Другої Світової війни спільно з нацистською Німеччиною і не поніс відповідальність за злочини проти власного населення. Під час війни через совєтське військове командування загинули мільйони українців та представників інших поневолених москвою народів. Цей процес досягнув апогею 1943 року, коли з мешканців територій, які перебували під нацистською окупацією, масово формували загони “чорносвитників” – підрозділи смертників, без підготовки, зброї, амуніції та уніформи для використання у якості “гарматного мʼяса”. Такими були реалії, які ніяк не корелювалися з кремлівським міфом про “вітчизняну” війну.
Читайте також: “Російська культура та загарбницька війна росії проти України”: панельна дискусія УЦБС
Вперше термін “Вєлікая Отєчєствєнная война” зʼявився на шпальтах газети «Правда» 22 червня 1941 року в опублікованій промові народного комісара іноземних справ СССР В’ячеслава Молотова, який порівняв протистояння з Гітлером з війною 1812 року проти Наполеона Бонапарта. Цинічно, адже совєтська влада довгий час відкидала своє імперське минуле, аж раптом подала пряму аналогію. Перші ж масові святкування Дня Пабєди розпочалися лише у 1965 році, коли левова частка фронтовиків померла від наслідків отриманих поранень, травм і хвороб. У всіх містах СССР, Центральній та Східній Європі де ступила нога солдата совєтської армії зʼявилися монументи “героям-освободітєлям” як маркери нової ідеології “переможців”.
У 1991 році росія самопроголосила себе єдиним спадкоємцем СССР і фактично продовжила зовнішню політику країни совєтів, вибудовуючи зовнішньополітичні звʼязки з позиції переможця та переможених, або як наголошувала пропаганда “асвобождьонних” народів.
Руйнація ідеології “Можем павтаріть”
Лише 10 років тому на парад у москву надсилали своїх військових майже всі країни-учасниці Антигітлерівської коаліції. У Німеччині, Австрії, Чехії та інших містах Європи біля пам’ятників “воінам-асвбадітєлям” кремль руками своїх місцевих маріонеток влаштовував багатотисячні шабаші “побєдобєсія”. Така політика системно підтримувалася методами пропаганди та роботою з місцевими елітами, щедро задобреними російськими нафтогазовими рублями. Міф про виняткову роль москви у перемозі над нацизмом глибоко вкорінювався у суспільній свідомості не лише росіян, але і жителів Європи.
Попри ніби-то явну суперечність “переможеного” і “переможця”” між Німеччиною і росією вибудувалися вигідні для обох країн взаємини. Дві країни фактично ділили та керували енергетичним ринком всієї Європи, створюючи суттєві важелі впливу на політику європейських країн. Навіть після початку російсько-української війни, у 2014 році, німецькі та інші європейські компанії постачали рф свою продукцію, а німецька промисловість вільно заходила і розвивалася на російському ринку. Це саме стосувалося і російського військово-промислового комплексу, який в обхід накладених санкцій продовжував отримувати необхідні технології.
Певність у силі російської зброї, ядерний арсенал кремля, залежність від нафти та газу, загроза нової війни на континенті, розгалужена мережа агентури та кремлівська бравада “Можем павтаріть!” стали основними чинниками у формуванні взаємин з росією. І вся ця геополітична архітектура, яка будувалася від моменту завершення Другої світової війни, розсипалася за рік героїчного спротиву українців, піднявши питання перегляду несправедливого миру та покарання агресора за злочини проти людства.
Перегляд несправедливого миру
На 440 день героїчного спротиву російській агресії Україна ставить питання світу не про власне виживання, а про формування нової системи безпеки у світі, без росії. Адже органи міжнародного спротиву злу на кшталт Ради Безпеки ООН, створені у відповідь на злочини проти людства під час Другої Світової війни вже вкотре сигналізують про свою неспроможність запобігти повтору нацизму та опиратись руці кремля. Нова війна, яка спіткала вільний світ змушує наново ставити питання хто на чиєму боці.
Російська техніка на київський Хрещатик дісталася лише у знищеному вигляді, кордон рф з НАТО де-юре збільшився на 1271 кілометр фінського і де-факто ще на 2295 кілометрів українського кордону. Кремль думає не про власну перемогу, а про “збережене обличчя” і уникнення нового Нюрнберга над керманичами росії. Головний міф росії про “Велікію побєду 9 мая” починає працювати проти неї самої, змушуючи російську владу шукати нові пояснення для утримання в покорі власного населення. Режим не може допустити, щоб родичі загиблих в рф дізналися про існування один одного і масштаби трагедії на черговому марші “Бєссмєртного полка”. Адже ніяке ФСБ і Росгвардія, після настільки масштабних втрат в Україні, вже не буде здатне подавити можливі бунти.
Знищена російська техніка на Хрещатику в Києві, влітку 2022 року. Джерело – hromadske.
Україна ціною найвищого героїзму власного народу, на практиці, переглядає несправедливий мир встановлений по завершенні Другої світової війни.
Читайте також: Репортаж команди УЦБС з деокупованих територій Харківщини
Однак виграна битва – ще не виграна війна. Попереду ще багато днів тяжких битв і втрат: контрнаступ та звільнення українських земель, посилення міжнародної коаліції та збільшення постачання зброї, подальше виявлення та ліквідація російської агентури, яка далеко не знищена. Лише тоді Україна отримає дійсно справедливий мир і власний День Перемоги, цього разу – над рашизмом.