ООН давно пора або виключити Росію, або визнати себе не функціональною.
За останні одинадцять місяців світ докорінно змінився, й ці інтенсивні зміни неминуче триватимуть і в найближчому майбутньому.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, а також жорстокість, нахабство та безкарність росіян, на жаль, стають звичним явищем у нашому новому світі.
Росія завдає ударів по об’єктах інфраструктури, вбиває дітей, бомбить школи та лікарні, чинить сексуальне насильство, грабує будинки, шантажує ядерною зброєю та окуповує атомні станції. Вона здійснює військові злочини, поки весь світ спостерігає.
Це перша війна, де людство може побачити всі ці злочини в процесі їх вчинення. Це перша війна, зафіксована на мільйони телефонів, на десятки тисяч відео- та фотокамер і де докази миттєво передаються у відкритий доступ.
Це перша війна, коли в глобальній мережі за відбитками пальців можна знайти імена та адреси ґвалтівників, мародерів і вбивць. Складно знайти подібну прозорість та ясність у попередніх війнах.
Ще однією характеристикою цієї війни є надзвичайна, практично феноменальна самоорганізація людей у спільноти задля допомоги, головними рисами яких є децентралізація, автономія і вражаюча ефективність.
Крім того, унікальність таких горизонтальних утворень полягає в їх глобальній солідарності – мільйони людей різних національностей, рас та ідентичностей по всьому світу об’єдналися, щоб допомогти Україні. Це, безумовно, дивовижне явище, яке вивчатимуть роками після нашої перемоги.
Читайте також: кампанія #unrussiaUN про виключення рф зі склади Ради Безпеки ООН
Одна з причин такого всесвітнього залучення — люди можуть миттєво зрозуміти, хто є хто у цій війні. Доступність інформації через соцмережі, прямий контакт із біженцями, свідками злочинів, зрештою, можливість самостійно поїхати в Україну і побачити все на власні очі створюють ситуацію потужної суспільної підтримки України громадянами різних країн по всьому світу.
Світ дуже змінився за останні 30 років, але Росія не змогла змінитися і за 3 століття. Не змінилися ані методи (тотальне знищення, масові зґвалтування, прославлення війни, виправдання насильства), ні поведінка росіян (в діапазоні від «ми підтримуємо фюрера» до «ми нічого не можемо»).
Водночас ця війна здивувала багатьох відносною швидкістю прийняття певних політичних рішень. Швеція, яка десятиліттями, покоління за поколінням, сприймала нейтралітет як свій стрижневий елемент, і де розмови про вступ до НАТО сприймалися як доволі маргінальний анархізм ще у лютому 2022 року, через пів року разом із Фінляндією вже чекає на остаточні підтвердження щодо членства у НАТО. Крім того, разом з іншими країнами, Швеція продовжує надавати необхідну зброю Україні.
Війни стають лакмусовим папірцем для перевірки ефективності інституцій, створених після Другої світової війни для сприяння та підтримки миру. Багато з них виявилися недієздатними, тому що вони не в змозі (чи не хочуть?) визнати та прийняти швидкі зміни, яких вимагає цей час.
Неспроможність ООН
Пам’ятаю участь у зустрічі в штаб-квартирі ООН, присвяченій ситуації з Кримом і кримськими татарами – людьми, яких Росія намагалася придушити після окупації півострова, тому що вони були провідною силою, яка протистояла окупації. Відчуття, яке не полишало мене після цієї дискусії, — її незграбність і карнавалізація.
Там була форма, був протокол. Оратор говорив, а колективний слухач слухав. Все зафіксовано і надані необхідні звіти. Чи був хоч якийсь терапевтичний ефект від цієї зустрічі? Особисто я не вбачаю жодного. Навпаки, у мене залишилося відчуття, що це марні формальності.
Ще одне спостереження – це гротескна етнізація колективного “Я”. Частина присутніх носила на головах пір’я, інші були одягнені в традиційні етнічні костюми. Очевидно, що ці люди не одягалися так у повсякденному житті – це було зроблено навмисно, бо інакше поміченими і почутими не було можливості. Крик про виживання та гротескна артикуляція – і все заради розповіді про злочини кам’яного віку в установі минулого століття. Тому після виходу із інституції залишився образ сумного карнавалу.
Ми звикаємо до невимовної трагедії, до смертей і тероризму, а Росія продовжує чинити принципово нелюдські дії, не відповідаючи за свої злочини.
Як сталося, що після системних військових злочинів у Маріуполі, Бучі, Харкові, Херсоні та Дніпрі ООН не захотіла нарешті зробити те, що від неї вимагалося – хоча б заблокувати присутність Росії в організації?
У мене все ті ж відчуття: ООН функціонує лише для того, щоб продовжувати своє існування заради нього самого. Яка його цінність? Чому податки громадян мають надходити до установи, яка своєю бездіяльністю завдає шкоди?
Якщо ООН хоче вижити і подолати цю кризу, перше, що вона повинна зробити — це остаточно позбавити Російську Федерацію статусу постійного члена Ради Безпеки ООН і виключити її зі складу ООН.
Росія систематично порушує Статут ООН, тому юридично і морально не має права бути привілейованим членом групи країн, відповідальних за мир на планеті.
Фактично, Російська Федерація використовує свій єдиний доступний інструмент – право вето в Радбезі ООН. Будь-які дії, що могли б зупинити подальшу агресію Росії, блокуються самою Росією. Користуючись своїм право вето і неефективністю інструменту Радбезу ООН для протидії агресії, Росія продовжує вчиняти системні військові злочини.
Параліч Ради Безпеки ООН
Рада Безпеки ООН як орган, відповідальний за підтримання міжнародного миру, повністю паралізована. Дії РФ суперечать концепції «миролюбної» держави. Три десятиліття її нелегальної присутності в ООН були позначені війнами та захопленням територій інших країн, силовою зміною міжнародно визнаних кордонів і спробами задовольнити свої загарбницькі та неоімперські амбіції.
Основні причини всіх цих злочинів криються не тільки в політиці Росії з розпалювання конфліктів, а й у систематичному блокуванні рішень, необхідних для вирішення цієї проблеми. З 1991 року Російська Федерація 31 раз накладала вето на Раду Безпеки ООН, майже вдвічі частіше, ніж будь-який інший постійний член Ради Безпеки.
Найважливіше те, що Росія не має законного права бути частиною ООН, тому що місце, яке займає Росія, належало СРСР. Після розпаду СРСР перехід не був належним чином оформлений, а в статуті ООН слів «Російська Федерація» взагалі немає. Їх також немає в статті 23 Статуту, де перераховуються постійні члени Ради Безпеки.
Настав час виконати прості кроки: позначити Росію як «тимчасово призупиненого члена» і заморозити її статус. Тоді можна рухатись вперед.
Єдиний аргумент, який я зауважувала на користь підтримки цієї інституції — це те, що більш ефективної немає, а ця, хоч якось, стримує агресію. Мені здається, що масштаби геноциду, екоциду, урбіциду, ядерної загрози, масової депортації, масових тортур і терористичних атак, які Росія відкрито здійснює майже рік, повинні наводити на думку, що дуже стурбована установа повинна негайно й відверто визнати свою слабкість і неефективність.
ООН потребує нового керівництва та нового менеджменту, які будуть готові робити невідкладні зміни, справді потрібні у ці надзвичайно важкі часи. Лише зазначені вище дії допоможуть ООН подолати глибоку кризу і стати сильнішою, надійнішою інституцією. Якщо ні, то ООН розвалиться, як і РФ.
А як щодо гуманітарної ролі ООН?
Щоб виправдати роботу організації як такої, її захисники стверджують, що принаймні вона виконує критичні функції в гуманітарній сфері. Справді, вона функціонує так, як функціонувала б будь-яка організація з бюджетом понад 3 мільярди доларів. Однак ефективність і економічність її діяльності також викликає серйозне занепокоєння.
Яка частина бюджету виділяється на адміністративні витрати? Офіційна версія – лише 10-20%. Але враховуючи, що проєкти коштують мільйони, адміністративні витрати обходяться у сотні тисяч. Завищені зарплати, добові, потреби купувати нові транспортні засоби та обладнання, подорожі – це все суттєво впливає на те, що відносно невелика група країн-донорів надає ООН для вирішення гуманітарних проблем.
Скільки заробляє людина, яка веде Твіттер Генерального Секретаря? Або як виробникам контенту офіційної сторінки ООН платять за відтворення форми, що насправді не має майже ніякого значення?
«Я не бачу кінця війни в найближчому майбутньому» або «Я не бачу шансів на цей час провести серйозні мирні переговори між двома сторонами».
Це лише випадкові приклади важливих заяв, які приписують пану Гутеррішу. Навряд чи це те, що потрібно світові від Генерального Секретаря ООН.
Читайте також: В Українському кризовому медіа-центрі відбувся прес-брифінг “Головування в Радбезі ООН чи виключення з організації: що чекає на росію?»
Аліна Зубкович, директорка Nordic Ukraine Forum.