Повний текст матеріалу опубліковано на The Moscow times
Україна протягом останніх років закликає всі міжнародні організації до тиску на російську сторону з метою пожвавлення процесу обміну військовополоненими та цивільними, допуску до всіх бранців – інформацію про яких росія навмисно приховує. Зокрема не спішить виконувати свої функції і намагається не бачити проблем у війні в Україні і Міжнародний комітет Червоного Хреста. Наприклад під час проведення 34-ї міжнародної конференції в Женеві, наприкінці жовтня, в організації ніяким чином не згадали, що російська сторона не дає доступу до всіх місць утримань українських полонених. Тобто росія не дає організації можливості виконувати свою місію – контролювати поводження з полоненими.
Загалом у результаті проведення більше півсотні обмінів між Москвою і Києвом, додому було повернуто близько 3767 українських військовополонених і депортованих цивільних. Проте в полоні рф, за останнім даними, досі перебувають – 14 тисяч громадян України, про стан більшої частини яких невідомо нічого.
Щонайменше 177 українців були вбиті в російському полоні з моменту повномасштабного вторгнення. Як приклад – цинічна масова страта українських військовополонених, які обороняли Маріуполь та “Азовсталь”, в Оленівській колонії 25 липня 2022 року. Тоді від російського теракту загинуло щонайменше 53 українських захисники та ще 130 дістали поранення різної тяжкості. Останнім гучним випадком є смерть в російському полоні української журналістки Вікторії Рощиної (загалом в полоні досі перебувають 25 українських журналістів). Її тіло росіяни навіть не спромоглись віддати під час репатреації 8 листопада 2024 року.
Через відсутність міжнародного нагляду реальна кількість загиблих, найімовірніше, набагато більша, оскільки не всі тіла повертаються. Крім того до недавнього часу москва не надавала підтверджень утримання в полоні більшості заручників. Лише 8 листопада 2024 року з’явилась інформація про обмін списками полонених, яких відвідали обидві сторони (українська сторона — російських військовополонених в Україні, російська — українських військовополонених на своїй території). Проте є суттєві підстави вважати, що списки з російського боку неповні.
За даними Моніторингової місії ООН станом на 1 жовтня 2024, катування українських військових в полоні мають системний характер. Серед усталених методів таких тортур, наведених у звіті: побиття, ураження електричним струмом, удушення, позбавлення сну, імітації розстрілу, сексуальне насильство, погрози жорстокого насильства щодо особи або її сім’ї та приниження гідності. За свідченнями української влади та ООН 95% полонених зазнавали знущань в російському полоні.
Попри відомі факти російських злочинів, зокрема в таборах полонених, Червоний Хрест не надто охоче намагається потрапити принаймні до частини українських бранців кремля. Оскільки переважна більшість полонених, які були звільнені свідчили, що жодного разу не бачили представників комітету Червоного Хреста. Зокрема, понад 150 місць утримання українських полонених на території росії досі залишаються «поза зоною доступу» Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Фото: Мінреінтеграції
Автор: Земляний Антон, старший аналітик Українського центру безпеки та співпраці