Команда аналітиків Українського центру безпеки та співпраці провела моніторинг інформаційного простору з 15 грудня по 1 лютого 2026 року. За ці півтора місяці, аналітики виявили 2,2 млн згадок тем “рекрутинг до сил Оборони”, “Мобілізації та ТЦК” і “Єдності” від 923 тисячі авторів. Відзначено активну роботу ворога на зрив мобілізаційних процесів в Україні, дегуманізацію діяльності ТЦК, що наражає їх на ризик під час процедур оповіщення, дестабілізації суспільно-політичної ситуації в країні, зокрема через дискредитацію керівництва країни, державних інституцій та Збройних Сил України. Існує потреба у якіснішій комунікації успіхів Сил оборони України, рекрутингу та можливості побудови кар’єри у війську.
Рекрутинг до СОУ, СЗЧ, БЗВП
211 тисяч згадок від 96 тисяч авторів – пости, коментарі, репости, доповнені репости. Головні майданчики для поширення – Facebook (56% охоплення) та Telegram (21%). Тема самовільного залишення частини і уникнення служби залишається однією з основних “больових точок”, по яким б’є ворог.
За звітний моніторинговий період, тема СЗЧ залишається головною. По ній було опубліковано щонайменше 162 тисячі дописів від 78 тисяч авторів із переважно негативною тональністю (-71 у системі NSR на основі ШІ з абсолютним мінімумом -100).
Одним з головних наративів російської пропаганди є подання самовільного залишення частини, як єдиного способу вижити на війні, підтримати близьких у часи “гуманітарної кризи”, “вчинити раціонально” і навіть уникнути покарання (перетнути кордон, скористатися юридичними послугами “адвокатів” задля уникнення кримінальної відповідальності). Пропаганда агресора також активно “розкручує” певні вислови, які звучать в українському ефірі (наприклад, цитату “багато українців обирають тюрму, а не мобілізацію”, яку вирвали з контексту інтерв’ю військової омбундсменки Ольги Решетилової). Інша теза – “воюють лише якісь фанатики, а простий люд сенсу далі битися за цю країну не бачить”.
Одночасно з цим, російська пропаганда продовжує створення відвертих фейків навколо теми СЗЧ для тиску на діючих військових та їхньої деморалізації. Зокрема, щодо нібито “чіпування мобілізованих, як собак” (250 публікацій із 1,6 млн переглядів). Контент часто створюється за допомогою штучного інтелекту у вигляді коротких резонансних відео для соцмереж і націлений на емоційний відгук та мотивування йти у СЗЧ, щоб “зберегти життя” (одна подібна сторінка має 1,4 млн переглядів на всього лише 13 тисяч підписників).
На противагу різко негативним постам про СЗЧ, ТЦК та мобілізацію, тема добровільного рекрутингу до війська мала найбільшу позитивну тональність, за весь моніторинговий період, хоч і значно менші охоплення (6,4 тис згадок від 2,7 тис авторів). Це насамперед пов’язано із все активнішою комунікацією, як від діючих військових, так і від “вчорашніх цивільних”, які вирішили доєднатись до армії. Багато уваги привернули дописи про добровільну мобілізацію письменника та волонтера Андрія Любки та ведучого Вадима Карп’яка.
У них вони описували шлях від подачі заявки до початку базової загальновійськової підготовки та її умов (обидва наголошують на якості процесу та гарному забезпеченні). Інші військові у ефірі телемарафону “Єдині Новини” теж наголошували, що ЗСУ шукають не “тіло під повістку”, а фахівця, його досвід та цивільні компетенції, які можна буде застосувати на службі. Натомість, підрозділи дають можливість вибору, переведення і побудови кар’єри, повагу та увагу з боку командирів. Потрібно розвивати такі історії, розповідати більше про успішні приклади рекрутингу, акцентувати на потребі Сил оборони України в людях не лише на бойові, але й на тилові посади, де цивільні зможуть застосувати свої навички та вміння. Подавати службу у війську через історії людей, які її проходять чи лише готуються до цього. Залучення лідерів суспільної думки до війська нівелює наративи російської пропаганди, що там воюють лише “прості українці”.
Мобілізація і ТЦК
1,6 млн згадок від 695 тисяч авторів – пости, коментарі, репости, доповнені репости. Головні майданчики для поширення – Facebook (54% охоплення) та Telegram (25%).
Упродовж звітного періоду, інформаційний простір України залишався зоною підвищеної активності російських ІПСО (інформаційно-психологічних спецоперацій), спрямованих на негативне висвітлення роботи ТЦК, дискредитацію мобілізаційних процесів, подальший розкол між військовими і цивільними. Це підживлюється як старими темами про “несправедливу силову мобілізацію”, “беззаконня під час призову” так і новим контентом, зокрема на основі ШІ (провокативні відео, підсилення суспільної напруги у соцмережах, вкиди про марність супротиву та “неминучу поразку України”). Однією з найрезонансніших “постановок” на основі ШІ стала нібито “включка з Хрещатику”, де за спиною журналістки російського ЗМІ чоловіки закликали виходити на протест проти діяльності ТЦК та СП, “розформувати їх та відправити на нуль”.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки зображуються “людоловами”, “тоталітарною, корумпованою системою” та “злочинцями”. А отже, їхній діяльності “можна і треба чинити опір”, у тому числі й насильницкий. Аналітиками УЦБС зафіксовані численні відео, де цивільні намагаються “визволити” чоловіків “з рук” ТЦК, вступаючи у відкриту конфронтацію з військовослужбовцями: нападаючи на них чи на їхнє рухоме чи нерухоме майно. У суспільному дискурсі панує стійке уявлення, що представники ТЦК “мають бути на передовій, а не здійснювати мобілізаційні заходи”. Таке ставлення далі легітимізує агресію до них.
Мобілізація подається “незаконним процесом”, “утилізацією людей”, навіть прирівнюється до “незаконного позбавлення волі”. А вигоду від війни нібито отримують політики та вище військове командування. Участь у війні, мовляв, “марна і смертельна, бо всі мобілізовані загинуть”. Корупційні схеми та гучні скандали у сфері екстраполюються ворогом на всю систему без винятку. Таким чином, ворог намагається створити штучне протистояння між “військовими на передовій” та “військовими ТЦК”. До останніх часто застосовують дегуманізуючу лексику, зазвичай спрямовану на солдатів агресора – “окупанти”, “буряти”, тощо (тобто перенесення образу ворога всередину держави). Це підриває єдність Сил оборони України та посилює внутрішню поляризацію.
Так звана “силова мобілізація” (бусифікація) – третій з ключових негативних трендів у інформаційному просторі за звітній період. Часто це емоційні, скандальні, маніпулятивні відео, позбавлені юридичних аргументів, які закріплюють ворогом у свідомості людей насильницький характер мобілізації в Україні, розмиваючи правове та фактологічне поле. Кризові ситуації залишаються пріоритетною ціллю для ворожих ІПСО заради провокування суспільного розколу і запевнення українців у їхній неготовності до тривалого спротиву. На такому ґрунті створюється враження про готовність до “значних поступок” на перемовинах. А оскільки значних успіхів на полі бою росія не має, то намагається підірвати обороноздатність України зсередини.
Поодинокі існуючі контрнаративи демонструють внутрішню кухню ТЦК і людське обличчя військових, які там служать (репортажі NV та DW). Насправді, багато з них не тиловики, які шукають “кого б це послати воювати замість себе”, а мають реальний бойовий досвід і розуміють потреби фронту. Такі меседжі демонструють поступовий перехід до проактивнішої, усвідомленої, інклюзивної комунікації з боку держави. З іншого боку, покращення вимагає система комунікації щодо корупційних злочинів та кризових ситуацій у сфері мобілізації, яка за звітній період була вкрай обережною (хоча, варто віддати належне, вона все частіше звучить на найвищих щаблях держави – від Офісу Президента до Міністерства оборони). Всі вони вимагають повторюваності і поширення на різних майданчиках із максимальним залученням цільової аудиторії.
Кризові ситуації залишаються пріоритетною ціллю для ворога. Вони масштабуються через цілеспрямоване втручання ботоферм. Такі кейси оперативно набувають популярності та формують порядок денний, в якому Україна постає як держава примусової мобілізації, яка не готова до оборони, а українське суспільство – до тривалого спротиву.
Єдність
303 тисячі згадок від 131 тисячі авторів – пости, коментарі, репости, доповнені репости – показала негативну тональність в постах на тему єдності – -92 при абсолютному мінімумі -100. Соцмережа Facebook домінує із 79% охоплення, на другому місці – Telegram (11%).
Ворог активно використовує критику президента та української влади загалом, намагається поляризувати суспільство, провокуючи та створюючи штучне протистояння між прихильниками різних політсил. Вищий політичний ешелон “свідомо руйнує державу” і всі там – “зрадники”, а отже, й воювати нема за кого. Зеленський додатково “винен” у затягуванні війни, поки звичайний народ гине і мерзне під час енергокризи внаслідок російських ударів по інфраструктурі. У владі нібито хаос і постійна зміна облич без жодного результату, а в суспільстві – загострюються старі конфлікти на фоні втоми від війни.
Хоча більшість цих вкидів була бездоказовою, вони штучно поширюються соцмережами, зокрема Facebook, з використанням ботоферм і публікацій в групи. Це створює уявлення широкої народної підтримки ворожих наративів. Tiktok, завдяки своїм непередбачуваним рекомендаціям, може показати деморалізуюче відео чи фейк з клікбейтним та емоційним контентом тисячам людей – прямий вплив на свідомість. Антиукраїнський контент є і в Youtube у вигляді швидких відео Reels чи довших аналітичних “викладкок” з однаково антиукраїнським сенсом і мільйонними охопленнями.
В умовах постійних атак і природної втоми від війни, суспільство стає все більш вразливим до впливу ворожої пропаганди. Втім, наявність нейтрально-позитивних контрнаративів пом’якшувала загалом негативну тональність, не даючи інфополю скотитися до тотальної зради та розпачу. ЗМІ мають бути ретельнішими у подачі інформації аби не “працювати” підсилювачами пропаганди агресора.
Значного розголосу набули ШІ відео з нібито військовими у Верховній Раді, яких дістала “корупція, що залишає їх без спорядження та боєприпасів”. Активізувалися і проросійські політики, такі-як Євген Мураєв на відповідних медіамайданчиках.
На цьому фоні були помітні також і контрнаративи з підтримкою президента Зеленського, кадрових змін у владі, необхідності протидіяти російським ІПСО (зокрема, постійне спростування фейків про продаж електроенергії закордон).
Кажучи в цілому, треба посилювати роботу з міжнародними партнерами, проводити власні інформаційні та кібероперації у відповідь на ворожі дії із залучення провідних спеціалістів. Не зайвими будуть просвітницькі кампанії для широкої аудиторії, направлені на вміння відрізняти фейки та діпфейки, створені ШІ, від реальних відео.
