“Боронитися ми можемо, навіть повинні боронитися від нападу, від будь-якого нападу особистого чи суспільного, чи загального, боронитися маємо право, навіть обов’язок” — це слова кардинала Української греко-католицької церкви Любомира Гузара.
Наш обов’язок.
Ми виконували його під час Революції Гідності, коли всі разом боронили наш європейський вибір та вільне майбутнє. Коли добровольці, волонтери та мільйони небайдужих українців разом з армією зупинили наступ набагато сильнішого агресора.
В нашому випадку, “разом” — це не просто прислівник. Це всеохоплююча взаємна підтримка, яка навіть зараз долає найскладніші труднощі та змушує рухатись вперед. Саме тому наше “разом” ніколи не обмежувалось лише фронтом. Адже наше “разом” завжди було про любов до ближніх та беззаперечну віру в майбутнє.
У 2014 ніхто не чекав, що ми зможемо вистояти під навалою російського війська. Що наш спротив буде настільки сильним, що Росія перегляне свої плани на подальшу окупацію України. Все тому, що наш спротив був національним: від звичайного пересічного громадянина, який віддавав останнє на потреби армії, до воїнів, які до останнього захищали кожен клаптик української землі. З 2014 року російська агресія не припинялась ні на день. Звісно, на восьмому році війни час притупив відчуття небезпеки. Та чи зникла потреба продовжувати спільну боротьбу? Ні, бо Росія досі становить для нас найсерйознішу загрозу.
У 2014 році ми не були готові до війни. Наша боротьба, хоч і сповнена ідеї, була хаотичною та стихійною. Ми стримали агресора, але заплатили страшну ціну — тисячі життів.
Чи хочемо ми повторення? Ні, тому сьогодні наша боротьба переходить на інший рівень, професійний — організовану систему всеохоплюючої боротьби, закріплену у Стратегії воєнної безпеки. І її має впровадити прийняття законопроекту №5557 про основи національного спротиву.
Як і більшість країн, наша держава має обмежені оборонні можливості. В першу чергу тому, що утримання регулярних частин в кожному регіоні потребує значних фінансово-економічних витрат. Ми не можемо змагатися з Російською Федерацією у досягненні воєнного паритету та нарощуванні аналогічних об’ємів озброєння, адже це призвело б до серйозного виснаження економіки. Однак ми мусимо гарантувати окупантам палаючу землю під ногами у випадку наступу. Тому, потреба до швидкої протидії та відсічі агресії з будь-якого напрямку є критичною.
Це означає, що для оборони ключову роль відіграє абсолютно кожний українець. Саме тому такою важливою є передбачена в законопроєкті №5557 підготовка громадян України до оборони та національного спротиву. Окрім формування патріотичної свідомості, в основу підготовки громадян покладено також загальну військову підготовку, тобто знання та практичні вміння, необхідні для оборони України. Разом з цим, законопроєкт №5557 передбачає розвиток територіальної оборони та руху опору.
Територіальну оборону для повноцінного розвитку буде виведено в новий п’ятий рід сил після сухопутних, повітряних, військово-морських сил та Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. В кожній області має бути своя бригада, а в кожному районі – батальйон територіальної оборони. На рівні територіальних громад з’явиться можливість формувати добровольчі загони. Учасники територіальної оборони залучатимуться до виконання окремих завдань, покладених на Збройні Сили, перш за все — захист території від окупантів, у випадку потреби у будь-якому регіоні України. Якщо ж якась територія буде окупована, протидіяти ворогу там буде рух опору.
Всі ці кроки покликані суттєво посилити обороноздатність. Таким чином, у випадку планування подальших наступальних дій, навіть Російська Федерація буде змушена зважати на наявність територіальної оборони, завдяки якій чисельність Збройних сил України зросте на 11 тисяч, а також на можливу діяльність руху опору на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей.
Автор: Соломія Хома