Досвід України — основа інформаційної стійкості XXI століття

Заступниця голови Українського центру безпеки та співпраці Олеся Горяйнова виступила у Палаті громад Парламенту Великої Британії. У межах офіційного візиту до Лондона вона представила британським парламентарям, урядовцям та міжнародним експертам аналітичну доповідь за результатами моніторингу інформаційного простору, зокрема за період листопад 2025 — травень 2026 року, який здійснюють аналітики УЦБС.

Головна мета виступу перед союзниками — продемонструвати логіку та еволюцію сучасної інформаційної війни РФ, яка вже становить пряму загрозу для національної безпеки всіх демократичних країн світу.

У доповіді Олесі Горяйнової звертають на себе увагу три ключові аспекти, які визначають архітектуру сучасного протистояння в когнітивній сфері:

1. Зміна об’єкта атаки: від критики політиків до руйнування мобілізаційної здатності держави Російська пропагандистська машина пройшла еволюцію. Якщо раніше Кремль робив ставку на дискредитацію державних інституцій чи політичних фігур, то сьогодні стратегічний удар здебільшого спрямовано на довгострокову спроможність держави чинити опір. Головними мішенями ворожих операцій впливу стали процеси рекрутингу, загальна мобілізація та суспільна єдність. Використовуючи ШІ-технології та маніпулятивні алгоритми соціальних мереж, Кремль намагається системно змінити суспільну норму в Україні. Російські спецслужби намагаються подати мобілізацію, БЗВП та СЗЧ виключно через рамку насильства, несправедливості та примусу. У цьому контексті просуваються тези, що ухилення від служби є не порушенням, а “раціонально виправданим вибором”, що держава не варта захисту, а дезертирство – соціально допустимою або навіть морально виправданою поведінкою та нібито єдиним шансом вижити.

2. Механіка «зерна правди» та небезпека дешевих інструментів штучного інтелекту Сучасні російські ІПСО рідко будуються на відвертій чи очевидній брехні. Ворог використовує набагато небезпечнішу модель: за основу береться реальна соціальна проблема, юридична колізія чи емоційний побутовий інцидент. Далі це «зерно правди» штучно гіперболізується, масштабується через бот-мережі та часом підсилюється так званими «довіреними голосами» в медіапросторі. Ситуацію катастрофічно ускладнює стрімка доступність дешевих ШІ-інструментів (зокрема на базі китайських технологічних платформ). Вони дозволяють агресору масово й автоматизовано створювати мережі фейкових акаунтів, які мімікрують, зокрема, під «українських військових». Цей згенерований штучним інтелектом контент є надзвичайно якісним, психологічно точним та емоційним. Заклики залишати бойові позиції чи ігнорувати накази маскуються під «окопну правду», що ускладнює розпізнавання дезінформації звичайним користувачем.

3. Український кейс як універсальна модель війни проти західних демократій Методики, які Росія сьогодні відпрацьовує та шліфує в Україні, вже масштабуються на країни Європейського Союзу та НАТО. Спроби підірвати довіру до державних інституцій, використання ШІ-глибоких фейків та алгоритмічного підсилення у популярних платформах (як-от TikTok) чітко фіксувалися міжнародними спостерігачами під час нещодавніх виборчих процесів у ЄС, зокрема у Румунії.

Аби не програти в цій інформаційній війні, Олеся Горяйнова закликала міжнародних партнерів до негайних консолідованих дій:

–розробки та впровадження єдиних міжнародних стандартів ідентифікації та обов’язкового маркування ШІ-контенту;

–поглиблення системного, міждержавного обміну аналітичними даними у сфері протидії гібридним загрозам;

-створення уніфікованих індикаторів інформаційної стійкості для демократичних суспільств.

Сучасна інформаційна війна не ставить за мету переконати громадян у правоті ворога — їй цілком достатньо підірвати їхню довіру до власної держави, масштабувати внутрішні конфлікти та закріпити суспільну зневіру. У цих умовах інформаційна стійкість стає стратегічним ресурсом національної оборони, який перебуває на одному рівні із військовим та економічним потенціалом країни.